|Головна | | | | RSSНеділя, 19.11.2017, 16:01

Боровицька ЗОШ


Меню сайту
Категорії розділу
Роботи учнів [0]
ДПА [4]
Сценарії виховних заходів [11]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог файлів

Головна » Файли » Сценарії виховних заходів

Чорнобильська катастрофа
[ Викачати з сервера (31.7Kb) ] 18.11.2016, 23:07

Чорнобиль… Трагедія… Пам'ять…

«Чорнобилем Чорнобиль пророста…»

Мета:

-         навчати учнів уболівати за минуле своєї держави;

-         фор­мувати загальнорозвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;

-         розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;

-         виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства;

-         прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

Обладнання: портрети пожежників, що загинули під час ліквідації аварії, червоні гвоздики, свічка пам'яті, виставка ре­фератів, малюнки учнів «Чорнобиль — біль України».

Епіграф:

Чи знаєш ти, світе,

як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

моєму народу болить!

Хід заходу

I.     Організаційний момент

II.    Основна частина

Чорнобиль…Минуло 30 років. Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Серед природних і техногенних катастроф, які сталися упродовж історії людства, Чорнобильська займає особливе місце. Вона засвідчує всемогутність і безсилля людини.

Не можна про це не казати,

Мовляв, це було вже давно.

Перед очима батько-мати,

І Україна, і Дніпро.

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам'ять лине в моторошні дні,

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

(Лунає сумна мелодія діти запалюють свічки)

Сьогоднішній урок пам’яті – про ті трагічні події.

Було собі в Україні місто Чорнобиль. Затишне, красиве. Та біля нього побудували атомну станцію. І недогледіли її. Погано збудували. Погано й пильнували.

Сталася аварія на атомній станції. Багато земель України стали брудні. На них не можна сіяти, пасти худобу. На заражених землях нікому тепер не можна жити. Ті землі треба лікувати. Чорнобиль — тепер велика рана України.

Чорнобиль походить від назви гіркого полину чорно-билки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім — місто, а згодом — і атомна електростанція.

(перегляд відео Вибух на ЧАЕС)

Улітку у Чорнобилі любили відпочивати багато киян, москвичів, ленінградців.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум’я.

Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть

Проте в ту саму ніч, з 25 на 26 квітня, відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним.

Першими до реактора за тривогою прибули пожежні з охорони АЕС на чолі з 23-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком.

За ними незабаром прибув і караул з охорони міста Прип’яті, командиром якого був 22-річний лейтенант Віктор Кібенок.

Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Ніхто з них не здригнувся, не відступив; і кожен гідний того, аби про нього говорили, писали, пам’ятали. Про кожного.

(перегляд відео Ліквідація)

(Виразне читання вірша учнем)

Зойкнула Земля чаїним криком:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла мати із іконним ликом:

Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Спалахнуло Небо, впало крижнем:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля.

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.

Дух і воля. Небо і Земля.

Декілька годин провели пожежні на 4-му енергоблоці.

Життям і здоров’ям сплачено за години неймовірно важкої праці в тому місці, де і через місяці знаходитися можна буде лічені хвилини.

Відвага… Для пожежника це професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так і тієї трагічної ночі пожежники виконували свою звичайну роботу.

О, ні! Це був смертельний бій, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох пожежних караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. 6 чоловік загинули майже відразу.

Запам’ятайте їхні імена. На все життя запам’ятайте: 

 – Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик

–       Герой радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок

–       Сержант Микола Ващук

–       Старший сержант Василь Ігнатенко

–       Старший сержант Микола Титенок

–       Сержант Володимир Тищура

Вони перші, хто собою закрили вогонь...

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум'я шугали

Не до подвигів і не до звершень:

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли,

Залишались іскрами на тверді.

Тільки жити в нас бунтує спрага

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

Вічна слава героям! Вшануймо їх хвилиною мовчання. (хвилина мовчання)

Серед тих, хто першими опиняється на місцях, позначених смертю і болем, обов'язково є медики. їм не звикати до екстре­мальних умов. Але тоді, у 1986-му, мало хто знав, що собою пред­ставляє аварія на ЧАЕС. Це — пізніше. А тоді, у травні 1986-го, вірні своєму обов'язку, медпрацівники поспішили в «зону». їм першим було найважче. Насамперед тому, що знали, як це може позначитись із часом на здоров'ї людей. Про себе тоді ніхто не думав.

Чорнобильський дзвін.

За ким же б'є він?

За тим, хто пішов

У високу блакить,

Щоб звідти на мудрість

Нам очі відкрить. .

Щоб пам'ять не згасла,

Щоб ти пам'ятав,

Як розлючений той

Там реактор палав.

Чорнобильський дзвін.

Печаль і журба,

За тими б'є він,

Кого вже нема...

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

Йод-131, цезій-134, -137, стронцій-90, плутопій-239, плутоній-240. Увесь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на тери­торіях України, Білорусії та Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 % території України. В життя мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселення».

А на квітучий українській землі з'явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей про­живають у забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть понад 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її на­слідками.

Радіація — невидимий і тому підступний ворог усього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу. Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. їх дуже мало. Та все ж живуть.

Дорога в нікуди... Точніше, вона в Чорнобиль, але вона не має вороття. Чорнобиль... Раніше це слово асоціювалося зі спокоєм і красою, а тепер — зі смертю, скаліченими долями, з табличками біля криниці: «Пити воду — заборонено», «Радіація».

А кращих криниць, здавалося, не було по всіх округах. Із прапраглибин били джерела дзвонкової.

Чим більше води з криниці брати,

То тим вона смачніша.

Завмер журавлик біля хати,

В цеберці — синя тиша.

Журавлик сам біля порога —

Нема кого вітати.

Вдивляється в німу дорогу,

Як вартовий на чатах...

Воді в криниці вік журитись,

Бо квіти в'януть тихо.

Як журавлю на те дивитись

І не зарадить лиху? (І. Притика)

Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Лише гадюччя і вужі по­взають на його околицях. Довкруг усе заростає бур'яном.

Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер

Гуляє в порожніх оселях...

Ще треба й таке пережити —

Безлюдні покинуті села. (І. Притика)

Було село. Тепер села немає.

Там річка омивала береги

І люди там жили,

Тепер і їх немає —

Роз'їхались по світу хто куди...

0  Господи! За що таке прокляття

На мій народ, на рід мій, на село?

Прости нас, Господи, за сльози наші

І  за молитви недосказані, прости. (/. Притика)

Здавна чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, пре­красними місцями відпочинку, лісами, багатими на ягоди, гриби, горіхи славилась чорнобильська земля. Та тільки до жахливої ночі 1986 року. Відтоді ця земля почала називатися «зоною».

Пройшла гроза і не була озонною,

А де тепер не „зона" на землі?

І де межа між зоною й не зоною?

IIIПідсумок заходу

Ведучий. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних зі скорбот­ним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам'яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям.

«Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страш­ної аварії. Перед живими. Перед пам'яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

Звучить пісня «Молитва» у виконанні О. Білозір.

Подай у душі доброго вогню —

Хай воскресає світ животворящий,

Хай до нащадків озоветься пращур,

Хай древній рід збере свою рідню.

Очисть від скверни воду нам і кров,

Хай доля нас завчасно не займає...

Пошли нам, Боже, згоду і любов

І той вогонь, що в світі нас тримає.

Зойкнула Земля чаїним криком:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла мати із іконним ликом:

Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Спалахнуло Небо, впало крижнем:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля.

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.

Дух і воля. Небо і Земля.

 

Чим більше води з криниці брати,

То тим вона смачніша.

Завмер журавлик біля хати,

В цеберці — синя тиша.

Журавлик сам біля порога —

Нема кого вітати.

Вдивляється в німу дорогу,

Як вартовий на чатах...

Воді в криниці вік журитись,

Бо квіти в'януть тихо.

Як журавлю на те дивитись

І не зарадить лиху?

 

Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер

Гуляє в порожніх оселях...

Ще треба й таке пережити —

Безлюдні покинуті села.

 

Було село. Тепер села немає.

Там річка омивала береги

І люди там жили,

Тепер і їх немає —

Роз'їхались по світу хто куди...

0  Господи! За що таке прокляття

На мій народ, на рід мій, на село?

Прости нас, Господи, за сльози наші

І  за молитви недосказані, прости.

Категорія: Сценарії виховних заходів | Додав: Wolf
Переглядів: 204 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Корисні посилання


Testportal
Статистика

Боровицький НВК © 2017

Створити безкоштовний сайт на uCoz